Фильтры для воды - продажа, обслуживание, замена картриджей
У статті розглянуто проблеми регулювання повернення стягнення на предмет застави на основі порівняльного аналізу змін та тенденцій законодавства України та Росії, що регулюють повернення стягнення та реалізацію предмета застави. Зокрема, у статті автор аналізує підстави повернення стягнення на заставлене майно, механізму та деяких наслідків реалізації заставленого майна за законодавством України та Росії.

Повернення стягнення на предмет застави та реалізація предмета застави є особливо важливими стадіями заставних правовідносин. Саме на цих стадіях відбувається задоволення вимог та відшкодування всіх втрат і витрат кредитора у зв'язку з порушенням боржником свого зобов'язання. Тому розгляд основних проблем, пов'язаних із цими питаннями і шляхів їхнього вирішення за законодавством України та Росії має важливе теоретичне та практичне значення.
У відповідності з ч.1 ст. 590 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., повернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 6 ст. 20 За-
кону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., повернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Таким чином, можна зробити висновок про деяку неузгодженість у законодавстві України щодо підстав повернення стягнення на заставлене майно, яку досі не усунено. Водночас можна сказати, що всі перераховані вище способи повернення стягнення не заборонені та що їх можна застосовувати.
Законодавство Росії загалом передбачає судовий та позасудовий способи повернення стягнення на заставлене майно. Хоча Цивільний кодекс Російської Федерації, Закон Російської Федерації «Про заставу» та Закон Російської Федерації «Про іпотеку (заставу нерухомого майна)» [1] містять цілу низку умов щодо застосування різних способів повернення стягнення на заставлене майно, загалом вони також передбачають повернення стягнення на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору між заставодавцем та заставодержателем.
Реалізація предмета застави, на який повернене стягнення, відповідно до Цивільного кодексу України провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом [2]. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу», реалізацію заставленого майна провадять спеціалізовані організації з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а реалізацію майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, усі акції яких перебувають у державній власності, -виключно з аукціонів (публічних торгів).
Законодавство Російської Федерації передбачає загальний порядок повернення стягнення шляхом проведення публічних торгів як при судовому, так і позасудовому способах повернення стягнення, якщо інше не передбачено законом або договором між заставодавцем та заставодержателем [3].
Цікавим є вирішення питання про наслідки проведення аукціону (публічних торгів) у законодавстві України та Росії. Цивільний кодекс України передбачає, що в разі, якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути передано у власність заставо-держателя за згодою заставодержателя та заставодавця за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом [4]. У випадках, коли заставодавець такої згоди не дав, заставлене майно реалізується у встановленому порядку, тобто реалізація починається заново. Закон України «Про заставу» встановлює, що якщо перший аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, проводиться наступний аукціон. Водночас, початковою ціною другого і наступних аукціонів вважається ціна, зменшена на 30% стосовно до початкової ціни попереднього аукціону [5]. Відповідно до Закону України «Про заставу», заставодержатель має право залишити заставлене майно собі в разі, якщо другий і наступні аукціони (публічні торги) оголошені такими, що не відбулися. Ціна, за якою заставодержатель може залишити заставлене майно, має бути початковою ціною, яка була запропонована на останньому аукціоні (публічних торгах). Якщо заставодержатель відмовився залишити заставлене майно собі, це майно реалізується у встановленому порядку, якщо інше не передбачено договором [6]. До Верховної Ради подавалися законопроекти з пропозиціями внести зміни та затвердити положення щодо можливості залишити предмет застави у заставодержателя без згоди заставодавця після того, як аукціон (прилюдні торги) оголошено таким, що не відбувся [7]. Це могло допомогти пришвидшити процедуру реалізації заставленого майна, однак законодавець затвердив інший підхід, котрий дає змогу залишити заставлене майно за заставодержателем. З одного боку, чинний порядок реалізації не можна назвати ефективнішим, оскільки він може спричинити зволікання процедури реалізації заставленого майна. Проте, з іншого боку, він може сприяти більшому захисту прав заставодавця, без згоди якого предмет застави не може бути передано у власність заставодержателя після оголошення першого аукціону (публічних торгів) таким, що не відбувся. Таким чином, значення законодавчого вирішення розглянутого вище питання є неоднозначним і потребує подальшого аналізу і вивчення з урахуванням практичного застосування розглянутого механізму.
Для порівняння регулювання механізму реалізації заставленого майна за законодавством Росії варто зауважити, що відповідно до Закону Російської Федерації «Про заставу» з урахуванням змін, які було нещодавно внесено Федеральним Законом № 306-ФЗ від 30 грудня 2008 р. «Про внесення змін у деякі законодавчі акти Російської Федерації у зв'язку з удосконаленням порядку повернення стягнення на заставлене майно», якщо перші торги не відбулися (з причин участі менше ніж двох учасників торгів, відсутності надбавки до початкової ціни продажу), упродовж десяти днів заставодержатель має право за згодою заставодавця придбати заставлене майно за його початковою ціною продажу на торгах і зарахувати в ціну покупки свої вимоги. Якщо заставодавець не скористався цим правом, не пізніше ніж через місяць після перших торгів проводяться повторні торги. Початкова ціна майна при цьому знижується на 15%. У випадку оголошення повторних публічних торгів, що не відбулися через ті ж причини, заставоутримувач має право придбати (залишити собі) закладене майно за ціною не більше ніж на 25% нижчою його початкової ціни продажу на перших публічних торгах. Якщо заставодержатель не скористається правом залишити предмет застави собі впродовж місяця після оголошення повторних публічних торгів що не відбулися, застава припиняється [8].
Така процедура видається швидшою і чіткішою завдяки встановленню конкретних строків порівняно з процедурою, визначеною українським законодавством.
Подальшому ефективному розвитку відносин, що виникають щодо застави в Україні, може сприяти вдосконалення норм, що регулюють повернення стягнення на предмет застави, усунення правових колізій, порівняння вирішення спільних проблем у регулюванні відносин щодо застави у законодавстві різних держав, зокрема Росії, а також запозичення корисного зарубіжного досвіду.

Література
1. Цивільний кодекс Російської Федерації від 18 грудня 2006 року № 230-ФЗ з подальшими змінами та доповненнями. Закон Російської Федерації «Про заставу» від 29 травня 1992 р. № 2872-I з подальшими змінами та доповненнями. Закон Російської Федерації «Про іпотеку (заставу нерухомого майна)» від 16 липня 1998 року № 102-ФЗ з подальшими змінами та доповненнями.
2. Україна. Закони. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року з подальшими змінами та доповненнями // Україна. Закони. Цивільний кодекс України : Офіційний текст / Міністерство юстиції України. - К. : Юрінком Інтер, 2003. -464 с. - Ч. 1 ст. 591.
3. Закон Російської Федерації «Про заставу» від 29 травня 1992 р. № 2872-1 з подальшими змінами та доповненнями, ст. 28.1.
4. Україна. Закони. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року з подальшими змінами та доповненнями // Україна. Закони. Цивільний кодекс України : Офіційний текст / Міністерство юстиції України. - К. : Юрінком Інтер, 2003. -464 с. - Ч. 3 ст. 591.
5. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. (ВВР). - 1992. - № 47. - С. 642. - Ч. 2 ст. 21.
6. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. - № 47. - С. 642. - Ч. 3 ст. 21.
7. Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про заставу» від 18 листопада 2002 за № 2411, внесений Кабінетом Міністрів України.
8. Закон Російської Федерації від 29 травня 1992 р. № 2872-1 «Про заставу» з подальшими змінами та доповненнями, п. 13 ст. 28.1.

Леонова Л. С.: Наукові записки НаУКМА. - 2009. Т. 90: Юридичні науки, с. 79-81

Похожие статьи:

Больше научных статей можно найти на главной странице научной периодики Firearticles.com