Фильтры для воды - продажа, обслуживание, замена картриджей
У статті обґрунтовано теоретико-методичні підходи до забезпечення ефективного функціонування міжбюджетних відносин. Досліджено шляхи зміцнення фінансової самостійності місцевих бюджетів.
Ключові слова: Міжбюджетні відносини, фінансове вирівнювання місцевих бюджетів, ресурсний потенціал територій, трансферти.

I. Вступ
Незважаючи на широкомасштабну реформу міжбюджетних відносин, розпочату в 2001 р., багато нагальних проблем, пов'язаних з фінансовим вирівнюванням місцевих бюджетів, залишилися невирішеними. Надмірна централізація громадських завдань, нечіткий розподіл функціональних повноважень між рівнями влади, низький фінансовий потенціал місцевих органів влади мали своїм наслідком слабкі стимули щодо зміцнення фінансової бази регіонів. Істотне розширення функцій і завдань місцевого самоврядування за останні роки не привело до відповідного зростання ресурсного потенціалу територій. З огляду на це, виняткової актуальності набуває питання децентралізації управління як інструменту регулювання міжбюджетних відносин.
Різнобічні аспекти окресленої проблеми висвітлюються в працях провідних учених: М.М. Артус [1, с. 57-59], Н.Є. Заяц [2, с. 142], О.П. Кириленко [3, с. 52], О.М. Ковалюк [4, с. 54], П.С. Нікольский [5, с. 60]. І.К. Павлюк розглядає фінансову незалежність місцевого самоврядування як можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного й соціального розвитку певної території, що належить до компетенції відповідного рівня місцевого управління. Вона також зазначає, що передумовою фінансової незалежності є розумна децентралізація влади та адекватний розподіл повноважень між центральними і місцевими органами влади [6]. Але, як зауважив О.В. Сидорець, при здійсненні фінансового вирівнювання і формуванні фінансової автономії часто виникають фіскальні дисбаланси, пов'язані з невідповідністю між обсягами фінансових ресурсів територій і обсягами завдань та обов'язків, які на них покладаються [9, с. 105]. Отже, механізм міжбюджетних відносин потребує вдосконалення з огляду на його вплив на соціально-економічний розвиток територій.
II. Постановка завдання
Мета статті - обґрунтування теоретико-методичних підходів до забезпечення ефективного функціонування міжбюджетних відносин, дослідження напрямів їх реформування в контексті зміцнення фінансової бази регіонів.
III. Результати
Протягом останніх двох десятиріч як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, виявляють глибоке зацікавлення впровадженням децентралізації управління. У західних країнах децентралізація є ефективним інструментом, що застосовується для реорганізації уряду в напрямі надання державних послуг найбільш ефективним способом. Країни, що розвиваються, переходять до децентралізації управління з метою позбутися неефективності та неекономічності надання державних послуг, макроекономічної нестабільності, а також щоб прискорити процес економічного зростання.
Успіх реформування в напрямі фіскальної децентралізації тісно пов'язаний з розподілом відповідальності в державному секторі за територіальними органами влади. Скрізь у світі відомі загальні засади побудови децентралізованої системи міжбюджетних відносин, а саме розподіл повноважень для здійснення урядових функцій та надання бюджетних послуг, а також повноважень з отримання доходів, побудова системи міжбюджетних трансфертів та здатність місцевих урядів брати позики.
Згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", міжбюджетні відносини - це сукупність правовідносин між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо розмежування фінансових ресурсів між видами бюджетів та органів влади для забезпечення виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України [7].
Основна мета міжбюджетних відносин полягає у встановленні справедливого та неупередженого розподілу публічних фінансів, забезпеченні відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Отже, бюджетно-фінансова децентралізація є залежною від розподілу повноважень та їх узгодження між виконавчою та представницькою владою. Реформа системи відносин між рівнями влади, розпочата з прийняття Конституції України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та продовжена після набуття чинності Бюджетним кодексом, дала змогу вирішити деякі питання бюджетно-фінансової децентралізації і зробила відносини між рівнями влади більш прозорими і передбачуваними. Однак навіть і сьогодні багато питань залишаються невирішеними. Значна частина повноважень представлена делегованими повноваженнями, які охоплюють фінансування освіти, культури, мистецтва, фізичної культури і спорту, охорони здоров'я, управління, соціального захисту і забезпечення, захисту довкілля. Механізм цих повноважень визначається центральним урядом. Більше того, на рівні регіонів і областей делеговані повноваження виконуються переважно державними адміністраціями, оскільки обласні і районі ради не мають власних виконавчих комітетів. Домінування делегованих повноважень насправді означає, що місцеві бюджети слугують інструментом державної економічної політики. Це суперечить Бюджетному кодексу, який наділяє органи місцевого самоврядування значними повноваженнями і гарантує їх повну незалежність. Також порушується ст. 4 Європейської хартії про місцеве самоврядування, згідно з якою, суспільні завдання мають виконуватися переважно тими гілками влади, що знаходяться найближче до споживачів.
Узагальнюючи систему формування місцевих фінансів, можна виділити ряд проблем, вирішення яких стримує загальний процес реформування системи міжбюджетних відносин, а саме:
- формування місцевих бюджетів відбувається на недосконалій податковій базі;
- трансферти та передані доходи залишаються вагомими джерелом формування доходів місцевих бюджетів;
- місцеві податки і збори є занадто малими, щоб відігравати певну роль у доходах, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.
Якщо в 2002 р. частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів становила 31,2%, у 2003 р. - 34,2%, у 2004 р. - 42,5%, у 2005 р. - 43,5%, у 2006 р. - 46,1%, у 2007 р. - 48,2%, у 2008 р. - 49,7%, то в проекті Закону "Про державний бюджет на 2010 рік" цей показник становить 57,5%. Також зменшилася частка доходів у структурі зведеного бюджету від 31,4% у 2002 р. до 22,5 у 2009 р. За результатами дев'яти місяців 2009 р. найвагомішим серед трансфертів традиційно залишилася дотація вирівнювання 43,7% і субвенції із соціального захисту населення - 30,3%, інші надходження і додаткові дотації - 8,9%, трансферти до спеціального фонду (субвенції) -4,7%, інші трансферти - 12,4% [10]. Дотації вирівнювання, як правило, виділяються не на визначену мету, а для подолання тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, тому переважання такого виду передання коштів свідчить про слабкий рівень розвитку ініціативи органів місцевого самоврядування і незначну можливість маневрування коштами.
Значна залежність місцевих бюджетів від державного свідчить про недосконалість розподілу дохідно-видаткових повноважень між рівнями управління і системи міжбюджетних відносин, а також про проблеми з нарощуванням дохідної частини місцевих бюджетів через слабку економічну розвинутість окремих регіонів України.
Централізація бюджетно-фінансових ресурсів суперечить практиці децентралізації повноважень на користь органів місцевого самоврядування, що відбувається в Україні. Процес фіскальної децентралізації уповільнився. Тому можна сказати, що Україні і досі властива централізована модель формування бюджетних доходів місцевих органів влади. Наведені дані засвідчили, що місцеві органи влади позбавлені податкової автономії, бюджетні доходи все більшою мірою формуються за рахунок трансфертів та закріплених доходів, тому частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни знижується. Розвиток системи фінансів не сприяє забезпеченню фіскальної автономії територіальних одиниць.
На наше переконання, особливо важливим завданням, яке стоїть на сьогодні перед центральною владою, є проведення реформи місцевого самоврядування. Саме вона повинна забезпечити децентралізацію, делегування повноважень із центру регіонам, закріплення за ними достатньої кількості джерел власних фінансових надходжень, головну частину яких має забезпечити оновлена система місцевого самоврядування. У цьому контексті варто відзначити як позитивний крок намагання уряду в проекті Закону "Про державний бюджет на 2010 рік" перейти на встановлення прямих міжбюджетних відносин з усіма 12 032 місцевими бюджетами, зокрема з бюджетами сіл, селищ та міст районного значення [10].
З метою збільшення фінансової самостійності місцевих бюджетів шляхом децентралізації управління бюджетними коштами у 2010 р. передбачено розширення їх ресурсної бази за рахунок частини загальнодержавних податків, зокрема плати за ліцензії та сертифікати, державну реєстрацію (шість видів) - 351,6 млн грн; збору за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення - 705,3 млн грн; плати за використання інших природних ресурсів - 1,3 млн грн; плати за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення - 1,3 млн грн; 50% плати за користування надрами загальнодержавного значення (до спеціального фонду) - 433,1 млн грн, а також збільшення нормативу відрахування податку з доходів фізичних осіб до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення з 25 до 50% - 2,9 млрд грн [8].
Загалом, обсяг загального фонду місцевих бюджетів на 2010 р. визначено в розмірі 139,2 млрд грн, що на 32 млрд грн, або на 29,8% більше порівняно з 2009 р. Доходи загального фонду (без трансфертів) заплановано на рівні 65,5 млн грн, що на 4,6 млрд грн, або на 7,5% більше від загального фонду доходів місцевих бюджетів 2009 р. Спеціальний фонд місцевих бюджетів на планований бюджетний період передбачено в обсязі 19,3 млрд грн, у тому числі - 3,7 млрд за рахунок субвенцій з державного бюджету [8].
З урахуванням зазначеного обсяг доходів, що враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів на 2010 р., заплановано в розмірі 52,8 млрд грн, або 104,1% планових надходжень 2009 р. та 111,4% розрахункових надходжень 2009 р. Обсяг доходів місцевих бюджетів, що не враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів - 12,6 млрд грн, що на 24,4% більше від планових надходжень 2009 р. Обсяг міжбюджетних трансфертів, що надаються із загального фонду державного бюджету до місцевих бюджетів, - 80,1 млрд грн, дотація вирівнювання місцевим бюджетам - 52,5 млрд грн, що на 19,1 млрд, або 57,3% більше порівняно з 2009 р. [8].
На відміну від 2009 р., додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів у 2010 р. передбачена у складі районних і обласних бюджетів. Крім того, на 2010 р. передбачено надання нового виду дотації-додаткова дотація на забезпечення фінансової стійкості бюджетів сіл, селищ та міст районного значення через механізм вирівнювання видаткової частини бюджетів (300 млн грн). Зазначена дотація надаватиметься відповідним бюджетам у разі, коли у планованому бюджетному періоді зростання розрахункового обсягу бюджету села, селища чи міста районного значення до обсягу загального фонду бюджету, затвердженого місцевою радою на рік, що передує планованому, з урахуванням змін у законодавстві та фінансуванні установ не досягає рівня коефіцієнта 1,2.
IV. Висновки
Таким чином, проект Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" передбачає здійснення антикризових заходів, пріоритетне спрямування бюджетних коштів на державні програми соціального характеру та фундаментальні реформи міжбюджетних взаємовідносин, зокрема децентралізацію міжбюджетних відносин на користь сіл, селищ та міст, що зробить місцеві громади більш дієздатними для забезпечення життя громадян.
Крім того, реалізація запланованих дій буде сприяти:
- підтриманню позитивної динаміки зростання реальних доходів місцевих бюджетів у поєднанні з покращенням соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема сільської місцевості;
- підвищенню рівня соціальної спрямованості місцевих бюджетів;
- розширенню джерел надходження коштів до спеціального фонду;
- запровадженню нових інструментів стимулювання регіонального розвитку;
- підвищенню рівня зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні обсягу надходжень до місцевих бюджетів;
- удосконаленню механізму розрахунку доходів та видатків, що враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів;
- упорядкуванню видаткових повноважень місцевих бюджетів.

Література
1. Артус М.М. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки / М.М. Артус // Фінанси України. - 2005. - № 5. -С.54-60.
2. Заяц Н.Е. Теория финансов : учебное пособие / Н.Е. Заяц, М.К. Фисенко, Т.Е. Бондарь и др. - Минск : Высшая школа, 1998. - С. 142.
3. Кириленко О.П. Фінанси: теорія і вітчизняна практика : навч. посіб. / О.П. Кириленко. - Тернопіль : Астон, 2002. -212 с.
4. Ковалюк О.М. Методологічні основи фінансового механізму / О.М. Ковалюк // Фінанси України. - 2003. - № 4. -С. 51 -59.
5. Никольский П.С. Финансы в системе хозяйственного механизма управления промышленностью / П.С. Никольский. -М. : Финансы и статистика, 1989. -С. 60.
6. Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів / К.В. Павлюк // Фінанси України. - 2006. - № 4. - С. 24-37.
7. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 25.05.1997 р. № 280/97-ВР.
8. Проект Закону України "Про державний бюджет на 2010 рік" від 15.09.2009 р.
9. Сидорець О.В. Деякі аспекти фінансового вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів / О.В. Сидорець // Фінанси України. - 2001. - № 9. -С.105-110.
10. Офіційний веб-сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: minfin.gov.ua.

Держава та регіони, Серія: Економіка та підприємництво 2009 р., № 7, с. 16-19

Похожие статьи:

Больше научных статей можно найти на главной странице научной периодики Firearticles.com