Фильтры для воды - продажа, обслуживание, замена картриджей
У статті розкрито особливості здійснення органами Державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту суб'єктів господарювання, висвітлено основні етапи його проведення та розглянуто найсуттєвіші проблеми, з якими стикаються державні аудитори при втіленні цього виду контролю на практиці.
Ключові слова: Контроль, аудит, державний сектор економіки, фактор ризику, рівень суттєвості, пропозиції.

I. Вступ
Фінансовий контроль є важливим елементом системи управління фінансами, призначення якого полягає у сприянні успішній реалізації політики держави, забезпеченні процесу реформування й ефективного використання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи.
Діючий нині інститут фінансового контролю не може повною мірою запобігти зловживанням фінансовими і матеріальними ресурсами держави, а отже, сприяти оптимізації бюджетного процесу та поступальному розвитку соціально-економічних відносин. Про це свідчить той факт, що, незважаючи на посилення окремих етапів фінансового контролю, кількість виявлених фінансових порушень щорічно збільшується. Так, порівняно з 2006 р. розмір виявлених за 2008 р. органами Державної контрольно-ревізійної служби незаконних витрат фінансових ресурсів збільшився понад 2,3 раза, а розмір встановлених нестач коштів та матеріальних цінностей зріс майже у 1,5 раза [1].
Економічні тенденції й наслідки світової фінансової кризи засвідчили необхідність удосконалення фінансово-бюджетної політики й формування відповідних механізмів державного фінансового контролю як вагомої складової фінансової системи країни.
Наявні в Україні форми державного фінансового контролю, найпоширенішими з яких донедавна були ревізії та перевірки, виявились неадекватними сучасним потребам управління фінансами держави та економікою країни загалом, оскільки мають імперативний характер та спрямовуються лише на пошук фінансових порушень, виявлення та покарання винних осіб.
Питання фінансового контролю, його економічна необхідність та значення досліджувались багатьма українськими економістами. Значний внесок у розвиток теорії державного фінансового контролю зробили такі вчені, як М.Т. Білуха, І.А Бєлобжецький, О.Д. Василик, Л.А. Дробозіна, Ю.А. Данилевський, Б.Ф. Усач, В.О. Калюга, М.М. Каленський, Є.А. Кочерін, В.М. Мурашко, В.П. Дяченко, І.Б. Стефанюк, Н.І. Дорош, З.В. Гуцайлюк та інші. Окремі аспекти державного фінансового контролю підприємницької діяльності досліджували О.Ф. Андрійко, Д. Ірвін, М.В. Романів, Л.А. Савченко.
Проте різноаспектні проблеми в організації та проведенні новоутворених форм державного фінансового контролю на практиці і надалі потребують визначення шляхів їх вирішення з наукової точки зору. Тому вчасним і необхідним буде дослідження актуальних проблем в організації та проведенні новостворених форм державного фінансового контролю, окремі з яких впроваджені у контрольно-ревізійну практику нещодавно. Саме питанню організації та проведення такої нової форми державного фінансового контролю, як державний фінансовий аудит суб'єктів господарювання, і присвячено цю статтю.
II. Постановка завдання
Метою статті є розгляд специфіки державного фінансового аудиту, що проводиться органами Державної контрольно-ревізійної служби України, його актуальність, визначення кола суб'єктів господарювання, що підпадають під дію цього державного контролю, висвітлення основних проблем проведення державного фінансового аудиту суб'єктів господарювання та шляхів подолання існуючих суперечностей.
III. Результати
У своїй діяльності органи Державної контрольно-ревізійної служби стикаються з рядом проблем щодо ефективної організації фінансового контролю, у тому числі в частині відсутності системності контролю, тобто відповідності попереднього, поточного і наступного контролю. Донедавна фінансовий контроль з боку органів державної контрольно-ревізійної служби мав переважно каральний і виховний характер, але не мав превентивного характеру щодо запобігання порушенням бюджетної дисципліни та зловживанням у фінансово-бюджетній сфері.
Із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України "Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання" від 25.03.2006 р. № 361 відбулося перенесення центрів тяжіння від фіскальності контрольних заходів здебільшого ретроспективного характеру (ревізій та перевірок) до нової форми державного фінансового контролю - державного фінансового аудиту.
Актуальність його здійснення зумовлена тим, що цей контрольний захід дає можливість встановлювати не тільки порушення, а й недоліки в забезпеченні та організації фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектора економіки, саме тому ефект від цього контролю може бути значно більшим, ніж від ревізій.
Головною метою аудиту є визначення слабких місць в організації господарської діяльності об'єкта контролю, впливу цих недоліків на досягнення статутних цілей та надання обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення його діяльності, підвищення ефективності управління, усунення наявних порушень, недоліків і проблем та запобігання їм у подальшому. Тому управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання під час аудиту оцінюється за критеріями економічності, продуктивності та результативності.
Саме аудит дає можливість виявити помилки й недоліки організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру, які негативно впливають на результати фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, у тому числі внаслідок прийняття неправомірних управлінських рішень, укладання збиткових контрактів, реалізації товарів, робіт та послуг за заниженими цінами. Тобто аудит досліджує такі фактори, які не є фінансовими порушеннями, проте негативно впливають на кінцевий результат діяльності підприємства.
Об'єктами аудиту є суб'єкти господарювання державного сектора економіки, а також інших суб'єктів господарювання, що отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно.
Основним масивом об'єктів державного фінансового аудиту є державний сектор економіки. За оцінками, станом на 01.07.2008 р. державний сектор економіки включає 7439 суб'єктів господарювання, які розподілилися за типами об'єктів таким чином: державні (комерційні) підприємства - 7064 (або 95% від загальної кількості), казенні підприємства - 43 (або 0,5%), державні холдингові та акціонерні компанії - 30 (або 0,4%), господарські товариства, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50% - 302 (або 4,1%). При цьому прибутки у державному секторі економіки забезпечують суб'єкти природних монополій (99,8%), невелику частку (1,2%) вносять господарські товариства, у статутному фонді яких державна частка становить понад 50%, решта державних підприємств є збитковими [5].
Дослідити причини збитковості державних підприємств, які займають переважну більшість у структурі державного сектора економіки, в повному обсязі можна тільки в ході проведення аудиту.
Процес проведення аудиту складається з чотирьох етапів [6]:
1) планування аудиту;
2) підготовка програми проведення аудиту;
3) перевірка ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, за допомогою обраних методів (до складу яких належать перевірка, аналіз, письмове пояснення, анкетування, звіряння, обстеження, тестування, експертиза);
4) звітування про результати аудиту, за результатами якого готуються висновки щодо оцінювання рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання, виходячи з істотності їх впливу на фінансово-господарську діяльність.
Від роботи державного аудитора на етапі підготовки (планування) багато в чому залежить якість планування, а отже, й результати аудиту. На цьому етапі державний аудитор вивчає установчі документи об'єкта аудиту, його фінансову та статистичну звітність, фінансові плани та звіти про їх виконання, розпорядчі та інші документи (у тому числі розпорядчі документи органу управління), у разі потреби - інших суб'єктів господарювання, однотипних за певними характеристиками їх діяльності, а також чинне законодавство, яке регулює діяльність об'єкта аудиту. Багато цінної інформації містять матеріали попередніх контрольних заходів (ревізій, аудитів), які проводилися Державною контрольно-ревізійною службою на об'єкті контролю. Аналіз цих матеріалів дасть змогу скласти уявлення про діяльність об'єкта та передбачити ймовірні порушення й недоліки та висвітлити їх у плані аудиту.
За результатами уточнення інформації, зібраної на першому етапі аудиту, а також проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності та оцінювання стану внутрішнього контролю, здійснених на другому етапі, конкретизуються та визначаються зовнішні і внутрішні фактори ризику.
Слід зазначити, що якість складання програми аудиту є найголовнішим чинником, який справляє найбільший вплив і на результати всього аудиторського дослідження. Саме від повного та всебічного визначення факторів ризику у програмі аудиту, які підтверджуються чи спростовуються в ході проведення аудиту, залежать результати та висновки державного фінансового аудиту.
Зовнішні фактори ризику є незалежними від об'єкта аудиту, але можуть безпосередньо впливати на його діяльність та фінансові результати.
Так, наприклад, у ході проведення державного фінансового аудиту діяльності Запорізького державного підприємства "Крем-нійполімер" встановлено, що в результаті дії такого зовнішнього фактора ризику, як зміна постачальника основної сировини на іноземного (ЗАТ "Кремній", Іркутська область, Російська Федерація), через припинення виробництва у вітчизняного (ВАТ "Запорізький алюмінієвий комбінат", м. Запоріжжя) розмір недоотриманих доходів підприємства становив понад 5,5 млн грн, а додаткові витрати на виробництво продукції (збільшення собівартості) становили 657 тис. грн [8, с. 4].
Внутрішні фактори ризику є прямим результатом діяльності об'єкта аудиту і можуть ним регулюватися. Одним із поширених внутрішніх факторів ризику є укладання договорів, умови яких заздалегідь є вкрай невигідними для об'єкта аудиту, що призводить до погіршення його фінансового стану.
Так, через укладання керівництвом Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер" контрактів на реалізацію продукції за цінами, меншими за фактичну собівартість, та непроведення відповідного перегляду договірних цін, збитки підприємства становили 17,7 млн грн [8, с. 4].
Не менш важливим при складанні програми аудиту є визначення рівня суттєвості факторів ризику, який виявляється з метою забезпечення можливості зробити висновок щодо суттєвості впливу визначеного фактора ризику на результати діяльності об'єкта аудиту, а також на достовірність фінансової звітності.
Однак встановлення рівня суттєвості на сьогодні має суб'єктивний характер і визначається аудитором на власний розсуд. Тому при визначенні рівня суттєвості впливу того чи іншого фактора ризику необхідно виходити з обсягів діяльності об'єкта аудиту, ретельно проаналізувати, на які показники в першу чергу впливає той чи інший фактор ризику.
Так, рівень суттєвості може визначатись у вартісній оцінці (сума заниженого чи недо-отриманого доходу, обсяг завищених чи не обґрунтованих витрат, незаконного відчуження активів тощо) й у відсотковому відношенні до фактичних даних фінансової звітності, бухгалтерського обліку та показників фінансово-господарської діяльності об'єкта аудиту.
Кожне питання (фактор ризику), що підлягає аудиту, має бути досліджене з урахуванням процедур, визначених програмою аудиту, та має бути досліджене щодо:
- відповідності господарських операцій вимогам законодавства;
- обґрунтованості (доцільності) проведених операцій для здійснення господарської діяльності об'єкта аудиту;
- порівняння фактично отриманого результату з очікуваним.
За результатами аудиту складається аудиторський звіт, обов'язковими розділами якого є висновки про дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності об'єкта аудиту та обґрунтовані рекомендації щодо її вдосконалення.
Проте, як показує практика, на сьогодні регіональні контрольно-ревізійні управління при проведенні державного фінансового аудиту стикаються із недостатньою врегулюваністю організації та проведення його законодавчо.
Так, на законодавчому рівні не визначена відповідальність керівника підконтрольного об'єкта за недопущення аудиторів, за ненадання документів. Наприклад, ст. 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальінсть за перешкоджання працівникам Державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, а щодо проведення аудитів така відповідальність не передбачена [3].
Чинне законодавство також не визначає порядок отримання органами ДКРС необхідних для проведення аудиту відомостей від суб'єктів господарювання, які хоча й не мають правових відносин з підконтрольним об'єктом, однак їх продукція чи послуги можуть використовуватися об'єктом аудиту. Так, в аудиторів виникають труднощі щодо отримання відомостей про рівень відпускних цін заводів-виробників (офіційних дилерів), цін на продукцію, що виробляється конкурентами об'єкта контролю, що ускладнює дослідження ефективності проведення об'єктом аудиту господарських операцій з купівлі та реалізації товарно-матеріальних цінностей.
Однією з найважливіших проблем є відсутність закріпленняна законодавчому рівні відповідальності керівників об'єктів аудиту за нехтування пропозиціями щодо покращення ефективності господарювання, наданими за результатами аудиту. Враховуючи той факт, що пропозиції мають рекомендаційній характер, аудитори можуть тільки повідомляти орган управління або орган державної влади та місцевого самоврядування про бездіяльність об'єкта аудиту щодо втілення пропозицій [2, с. 28].
Потребує вирішення й питання запровадження у країні єдиних стандартів (положень, правил) державного фінансового аудиту.
Однак, беручи до уваги певні обмеження у проведенні аудиту, не слід вважати його менш жорстким та поблажливим видом контролю.
Так, у разі недотримання об'єктом аудиту фінансового та бюджетного законодавства, а також незабезпечення виконання в установлені строки законних вимог органів державної контрольно-ревізійної служби, згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів" від 29.11.2006 р. № 1673, органи державної контрольно-ревізійної служби мають право ініціювати розірвання контракту з керівниками суб'єктів господарювання державного сектора економіки [7].
Органи Державної контрольно-ревізійної служби мають можливість за результатами аудиту рекомендувати і реорганізацію підприємства (структурних підрозділів).
Крім того, відповідно до Методики проведення державного фінансового аудиту суб'єктів господарювання, затвердженої наказом ГоловКРУ України від 04.08.2008 р. № 300, у разі виявлення під час аудиту фактів порушення законодавства, що містять ознаки злочину, органи державної контрольно-ревізійної служби невідкладно інформують правоохоронний орган [4].
Одним з дієвих важелів впливу на керівників об'єктів контролю є оприлюднення результатів контрольних заходів у ЗМІ, висвітлення проблем і недоліків, доведення їх до громадськості через публічні слухання. Така форма аудиту надзвичайно ефективна в зарубіжних країнах, де керівники підприємств державної та комунальної власності остерігаються громадського осуду не менше, ніж кримінальної відповідальності.
IV. Висновки
Започаткована нова форма контролю -державний фінансовий аудит суб'єктів господарювання - вже стала одним із пріоритетних напрямів діяльності органів контрольно-ревізійної служби. Саме аудит дає можливість оцінювати рівень менеджменту підприємства.
Якісне проведення державного фінансового аудиту можливе тільки у разі взаєморозуміння аудиторів і керівників суб'єктів господарювання, спільного бажання відшукати нові шляхи й невикористані резерви підвищення ефективності господарювання. Необхідно також довести до розуміння керівників об'єктів аудиту, що основним завданням державного фінансового аудиту є саме сприяння суб'єктам господарювання в забезпеченні правильності ведення бухгалтерського обліку, законності використання коштів, державного та комунального майна, складанні фінансової звітності та організації дієвого внутрішнього фінансового контролю.
Враховуючи результати дослідження, вирішення основних проблем, з якими стикаються державні аудитори на кожному етапі проведення державних фінансових аудитів, дають змогу повною мірою охопити економічні й соціальні процеси, що відбуваються на макро- і мікрорівнях управління державними фінансами, та розробити заходи щодо їх ефективного використання.

Література
1. Аналітичний звіт про результати діяльності органів Державної контрольно-ревізійної служби України за 2008 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу: dkrs.gov.ua.
2. Богданів І. Успіхи і невдачі державного фінансового аудиту суб'єктів господарювання / І. Богданів // Фінансовий контроль. - 2009. - № 4 (51). - С. 25-32.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р.№ 8073-Х (зі змінами) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: rada.gov.ua.
4. Методика проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту суб'єктів господарювання : наказ Головного контрольно-ревізійного управління України від 04.08.2008 [Електронний ресурс]. -Режим доступу: rada.gov.ua.
5. Пасхавер О. Управління державною власністю в Україні: аналіз і рекомендації з удосконалення / О. Пасхавер // Аналітична записка в рамках аналізу виконання та оновлення "Рекомендацій щодо економічних та інституційних реформ" Аналітично-дорадчий центр "Блакитна стрічка" ПРООН. - 2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: brc.undp.org.ua.
6. Питання проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту: Постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2008 р. № 361 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: rada.gov. ua.
7. Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 р. № 1673 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: rada.gov.ua.
8. Пушкарьова О. ЗДП "Кремнійполімер": неефективні управлінські рішення призвели до збиткової діяльності / О. Пушкарьова // Ревізор: вісник КРУ в Запорізькій області. - 2009. - № 11 (59). - С. 4-5.

Держава та регіони, Серія: Економіка та підприємництво 2009 р., № 7, с. 160-164

Похожие статьи:

Больше научных статей можно найти на главной странице научной периодики Firearticles.com