Фильтры для воды - продажа, обслуживание, замена картриджей
У статті запропоновано удосконалене поняття цінової політики держави, яке враховує точки зору сучасних науковців-економістів. З'ясовано роль державного втручання в процеси ціноутворення шляхом створення відповідної цінової політики. Підкреслено необхідність розробки державної цінової політики з відмовою від орієнтації на світові ціни у внутрішньому ціноутворенні та визначено принципи цінової політики в умовах кризи.
Ключові слова: державна цінова політика, вільні ціни, державна дисципліна цін, система органів ціноутворення, політика лібералізму, світові ціни.

Постановка проблеми. Серед сучасних економістів ведуться гострі дискусії щодо ролі держави в регулюванні економіки. Однією з важливих складових регулювання економіки є ціноутворення. Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як основний елемент підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Практика свідчить, що вільна ціна не здатна враховувати всієї різноманітності цілей та умов соціально-економічного розвитку країни і тому не може бути універсальним засобом регулювання економічних процесів. Стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися тільки за умов зрілого ринку. За браком таких умов вільне ціноутворення може відігравати навіть негативну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, зростання безробіття, високу інфляцію тощо. Вільні ціни не враховують такі соціально-економічні проблеми, як пенсійне забезпечення громадян, утримання непрацездатних, екологію, оборону країни тощо. Проблема полягає у визначені ступеня та форм обмеження вільного ціноутворення. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки за допомогою державного втручання в процеси ціноутворення шляхом розроблення відповідної цінової політики.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням ціноутворення та цінової політики присвячені праці таких учених, як М.І. Гельвановський [4], В.С. Пінішко [9], І.К. Салимжанов [12], Д.М. Стеченко [10], Ю.Г. Тормоса [11], Л.Ф. Чернева [7], Л.О. Шкварчук [13] та інші. Але практично відсутні комплексні дослідження державної цінової політики.
Мета дослідження. Дослідити поняття політики цін і визначити необхідність розробки державної цінової політики з відмовою від орієнтації на світові ціни у внутрішньому ціноутворенні України.
Основні результати дослідження. У літературі з ціноутворення таке поняття, як політика цін немає єдиного трактування.
Ю.Г. Тормоса вважає, що цінова політика держави — це діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням [11].
Л.О. Шкварчук розглядає державне регулювання цін як діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін — це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів з активізації всіх ціноутворюючих чинників [13].
Л.Ф. Чернева стверджує, що політика цін у масштабах держави передбачає: дії органів державної влади, місцевого самоврядування та суб'єктів ціноутворення, спрямовані на регулювання цін у народному господарстві, сфері послуг і контроль за їх дотриманням. Політика цін здійснюється через аналіз формування цін і їх регулювання, контроль за дотриманням державної дисципліни цін, обмеження монополістичної діяльності в порядку, передбаченому антимонопольним законодавством [7].
В.С. Пінішко пропонує таке визначення політики цін: «Політика цін — це та частина економічної політики держави (саме держави), яка являє собою концепцію з проблем ціноутворення, спрямовану на вирішення за допомогою цін важливих економічних, соціальних та інших проблем суспільства у теперішньому і прийдешньому часі» [9].
Право встановлення вільних цін наша держава надала суб'єктам господарювання Законом України «Про ціни і ціноутворення», однак право формування і проведення політики цін залишилось прерогативою держави. Проведення політики цін поряд з проведенням податкової, інвестиційної та іншої політик чітко визначене державою у 116 статті Конституції України [1].
Згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення», політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України [2].
Завданнями цінової політики є: встановлення загальних засад та основних принципів ціноутворення; розвиток підприємницької діяльності у межах, визначених законодавством; протидія зловживанням монопольним (домінуючим) становищем; системність та узгодженість дій органів державної влади при реалізації цінової політики; розвиток економіки країни; створення умов конкуренції та розвитку всіх суб'єктів господарювання; збалансованість ринку товарів, робіт, послуг; підвищення якості продукції; забезпечення соціальних гарантій у зв'язку із зростанням цін, які здійснюються відповідно до вимог законодавства; створення необхідних економічних гарантій для товаровиробників на внутрішньому ринку; розширення сфери застосування вільних цін; орієнтація цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку; регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту [2].
У зарубіжній та вітчизняній економічній літературі існує твердження, що політику цін формують і здійснюють суб'єкти господарювання. Оскільки політика — вид державної діяльності, то очевидно, що формувати і проводити політику цін може тільки держава через державні органи влади [9].
В Україні питаннями ціноутворення займаються різні органи. Так, Верховна Рада України формує політику держави. Проведення державної політики цін у країні забезпечує Кабінет Міністрів України, який визначає перелік товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а також повноваження органів державного управління в галузі встановлення контролю за цінами (тарифами).
Повноваження щодо визначення заходів і напрямків державного регулювання цін має Міністерство економіки України [3], у складі якого створений спеціалізований робочий орган — Головне управління цінової політики, яке веде науково-дослідницьку і методичну роботу з питань ціно- і тарифотворення, аналізує динаміку цін, здійснює їх моніторинг на рівні держави. Міністерство встановлює роздрібні ціни на вугілля і вугільні брикети, торф, дрова тощо, гуртові ціни на деякі важливі види продукції базових галузей промисловості, здійснює контроль за державною дисципліною цін, разом з Антимонопольним комітетом України приймає рішення про застосування і скасування регульованих цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавному ринку.
Відділи (сектори) цін АР Крим, обласних і міських державних адміністрацій встановлюють роздрібні ціни й торговельні націнки на деякі товари, разом з регіональними органами Антимонопольного комітету України приймають рішення про запровадження і скасування регульованих цін на продукцію монопольних утворень на регіональному ринку, здійснюють контроль за державною дисципліною цін, аналізують їх динаміку та проводять моніторинг цін на місцях.
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під державною дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами і документами вимог до формування, встановлення та використання цін за умов регульованої економіки.
Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів вужчі, ніж права інспекцій з контролю за цінами. Якщо державні інспекції цін мають право самостійно приймати рішення про застосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для подальшого їх розгляду.
Таким чином, з метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. Рішення, що приймаються ними, часто суперечать одне одному. Але єдиного координаційного центру у сфері ціноутворення в країні не існує, що заважає наведенню порядку в цій важливій справі.
За весь пострадянський час так і не сформована концепція державної цінової політики. З самого початку реформ чіткого уявлення про цілі та методи державного регулювання цін в економіці, яка трансформується, в керівництва країни не було через відсутність теоретичних розробок з цього питання.
Реформатори поклали ціноутворення на ринок і не допускають будь-якого втручання держави в цей процес. Вони не відступають від своїх позицій навіть сьогодні, коли проблема цін стала в центрі уваги всього світу, у тому числі в країнах з традиційною ринковою господарською системою. В умовах глобалізації пануюча ліберальна модель зумовила виникнення унікального за масштабом дисбалансу між грошовою і матеріальної компонентами світової економіки. Звідси і величезна амплітуда коливань товарних цін, яка порушує нестійку рівновагу фондових, валютних і товарних ринків, що і призвело до їх руйнування. Оскільки криза, що вибухнула, спотворила базові пропорції національних економік провідних країн, для її подолання потрібно або створення наднаціональних регулюючих інститутів, або корекція в межах окремих економік [4].
Змінити цю ситуацію повинна цінова політика, яка системно узгоджується з політикою доходів, податковою, кредитно-грошовою та іншими ланками економічної політики.
Причиною диспропорцій в ціновій сфері України є прийнята ліберальна модель ринкового господарства. Залежність вітчизняної економіки від зовнішнього попиту на сировину та вартості на основні енергоносії — нафту та газ, яка посилена практикою копіювання рівня і динаміки світових цін, збільшує інвестиційні ризики в обробній промисловості та сільському господарстві. Відмінності в рівні цін і прибутковості галузей реального сектору практично виключають зацікавленість бізнесу в їх розвитку. Сучасна деградація виробництва товарів для внутрішнього ринку визначає оцінку глибини кризи і тривалості виходу з неї. Успішно подолати її наслідки можна тільки через відновлення ємності внутрішнього ринку на основі імпортозаміщення, поновлення та зростання вітчизняної промисловості.
В нашому господарстві фактично вже давно сформувалися і діють три сегменти, які знаходять своє відображення в цінах. Один (переважно доларовий) обслуговує зовнішні поставки на світовий ринок. Інший (гривневий) має внутрішню орієнтованість і, у свою чергу, поділяється на дві частини: ціни на продукцію та послуги природних монополій і ціни підприємств, що виходять на внутрішній ринок. Передбачалося, що саме останні і будуть складатися за ринковими законами. Але цього не сталося, оскільки ще з 90-х років ХХ ст. в ціновій сфері діють різні посередники. Включаючи в ціни свій значний дохід, вони тим самим блокують дію механізму конкуренції та підвищення ефективності економіки в цілому. Товаровиробники, гуртові продавці товару, що здійснюють складське зберігання, комплектацію і передпродажну підготовку, тимчасові власники (ті, хто перепродає товар) — всі вони встановлюють ціни. При цьому продавець-товаровиробник не має ніяких переваг при визначенні цін. Але ж саме виробник повинен мати право встановлювати кінцеву ціну для споживача товару і в її межах погоджувати знижку на користь продавця. В Україні проводиться політика вирівнювання цін на продукцію на внутрішньому ринку до рівня світових. Криза наочно показала, наскільки недосконала практика копіювання цін іншого ринку з відмінними від українського співвідношеннями попиту і пропозиції, іншими масштабами платоспроможного попиту. Вітчизняні споживачі об'єктивно не в змозі оплачувати продукцію експортерів за світовими цінами. Експортери, а за ними постачальники і споживачі будуть змушені зупинити виробництво і почати масові скорочення. У таких умовах у держави залишаться три джерела фінансових ресурсів:
- грошова емісія;
- зовнішні і внутрішні позики;
- продаж золотовалютних резервів.
Використання кожного з цих джерел небезпечне для національної економіки.
Орієнтація на світові ціни у внутрішньому ціноутворенні — одна з найбільших помилок теоретиків і практиків сучасного лібералізму, що наділили світові ціни властивостями нібито абсолютно об'єктивного відображення пропорцій глобального ринку. Вважається, що таким чином в національну економіку впроваджуються прогресивні критерії економічного розвитку.
По-перше, світова торгівля не може вважатися господарською системою хоча б тому, що в ній немає замкнутого циклу відтворення та роздрібних цін. Це всього лише міжнародний майданчик, на якому країни вирішують питання внутрішнього розвитку за рахунок використання зовнішньоекономічних сегментів своїх господарств.
По-друге, орієнтація на світові ціни для внутрішнього ціноутворення є досить сумнівною і небезпечною, що підтверджує спекулятивний характер світової економіки.
І, по-третє, кожна національна господарська система (особливо ринкова) зобов'язана орієнтуватися на власні пропорції обміну, що відображають потреби внутрішнього ринку та сприяють розвитку. Тому необхідно розробити державну цінову політику з відмовою від орієнтації на світові ціни у внутрішньому ціноутворенні, що в умовах кризи є життєво важливим [4].
Висновки. В Україні створена спеціальна система органів ціноутворення, до складу якої входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. Рішення, що приймаються ними, часто суперечать один одному, тому необхідно створити єдиний координаційний центр. Для вирішення соціально-економічних проблем країни необхідно розробити концепцію державної цінової політики, яка б базувалася на таких принципах:
- відновлення відтворювальної функції цін;
- орієнтація цін на реалізацію конституційно закріпленого статусу України як соціальної держави;
- надання цінам стимулюючої функції з метою прискорення технічного розвитку і зростання ефективності виробництва;
- здійснення антиінфляційної політики, яка не перешкоджає економічному зростанню країни;
- проведення кредитної політики, спрямованої на усунення дефіцитів і диспропорцій.
Таким чином, головною метою цінової політики держави повинно бути відновлення та розвиток вітчизняного виробництва. Повернення відтворю-вальної функції цінам надасть можливість товаровиробникам формувати фонди для майбутнього розвитку. Це амортизаційні відрахування в повному обсязі, витрати на НДККР, витрати на підготовку кадрів тощо. Сьогодні такі витрати у складі ціни практично відсутні. Відмова від посередників на ринку надасть можливість товаровиробникам-продавцям встановлювати ціни споживачам, враховуючи попит і пропозицію, що і буде стимулювати розвиток конкуренції. Політика ціноутворення є складовою частиною соціальної політики України [2], тому для захисту вітчизняного споживача необхідно побудувати власну цінову базу з відмовою від орієнтації внутрішнього ринку на світові ціни.

Література
1. Конституція України від 28.06.1996 зі змінами, внесеними Законом України №2222-IV від 8.12.2004
2. Про ціни і ціноутворення: Закон України від 03.12.1990 №507-XII, зі змінами і доповненнями
3. Про затвердження Положення про Міністерство економіки України: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 №777
4. Гельвановский М. Ориентация внутренних цен на мировые — глубокое заблуждение отечественных либералов. За это мы расплачиваемся из своего кошелька // Российская Федерация сегодня.- 2009.- №9. - С. 22-23.
5. Іващук Н.Л. Ринок деривативів: економіко-математичне моделювання процесів ціноутворення: Монографія. - Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2008. - 472 с.
6. Корінєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 257 с.
7. Лысова Н.А., Чернева Л.Ф. Управление ценами: Учеб. пособие. - М.: КНОРУС, 2006. - 200 с.
8. Павленко А.Ф., Корінєв В.Л. Маркетингова політика ціноутворення: Монографія. - К.: КНЕУ, 2004. - 332 с.
9. ПінішкоВ.С. Ціно- і тарифотворення: Навч. посібник. - Львів: Магнолія 2006, 2008. - 303 с.
10. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - 3-тє вид., випр. -К.: Знання, 2006. - 262 с.
11. Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -К.: КНЕУ, 2003. - 91 с.
12. Ценообразование и налогообложение: Учебник / Под. ред. И.К. Салимжанова. - М.: ТК Велби, 2002. - 424 с.
13. Шкварчук Л.О. Ціноутворення: Підручник. - К.: Кондор, 2006. - 460 с.

Волошенко А. В.: Актуальні Проблеми Економіки 2009 р., № 12(102), с. 45-50

Похожие статьи:

Больше научных статей можно найти на главной странице научной периодики Firearticles.com