Фильтры для воды - продажа, обслуживание, замена картриджей
У статті узагальнено наукові підходи до визначення поняття «інтелектуальний капітал». Досліджено теоретико-методичні особливості формування та використання інтелектуального капіталу. Запропоновано заходи з удосконалення корпоративних систем управління інтелектуальним капіталом.
Ключові слова: управління вартістю компанії, вартість інтелектуального капіталу, фінансовий менеджмент.

Постановка проблеми. Починаючи з останньої чверті ХХ ст. розвинуті країни перейшли до так званої інноваційної моделі розвитку, рухаючись до постіндустріальної економіки (тобто до економіки, яка є вищою системою порівняно з індустріальною). Основним джерелом вартості стає раціональне використання інтелектуального ресурсу (або інтелектуального капіталу). Отже, необхідне проведення поглиблених теоретичних досліджень з питань формування і використання інтелектуального капіталу, а також управління його вартістю. Цим визначається актуальність дослідження.
Аналіз останніх досліджень й публікацій. Згідно з класичною моделлю інтелектуального капіталу, для створення вартості організація повинна одночасно ефективно управляти різними типами такого капіталу, тоді організація матиме переваги у створенні вартості [13, 315—317]. Сьогодні інтелект і знання багатьома вченими розглядаються як один з основних чинників виробництва [10, 4]. Дослідженню теоретичних питань формування та використання інтелектуального капіталу присвячується все більше праць [1—9; 14; 15]. Проте мають бути досліджені та визначені теоретичні аспекти управління вартістю інтелектуального капіталу в сучасних умовах, коли з одного боку триває системна економічна криза, а з іншого — найважливішим елементом конкурентоспроможності стає розширення і комерціалізація інтелектуального капіталу, що потребує колосальних інвестицій.
Мета дослідження — викласти результати досліджень автора з питань управління вартістю інтелектуального капіталу в нових умовах.
Основні результати дослідження. Активні розвідки з проблем управління інтелектуальним капіталом почалися у середині 1980-х років, коли фактично виник новий напрямок досліджень, предметом якого стало управління інтелектуальним капіталом компанії і використання знань та інформації, якщо це має на меті впровадження інновацій та одержання від них позитивного комерційного результату (йдеться, зокрема, про створення нової вартості). Засновниками досліджень за означеною тематикою стали професор університету Берклі (Велика Британія) Д. Тіс [15] та шведські науковці К.Е. Свейбі й А. Ріс-лінг [14]. Д. Тіс започаткував вивчення питань одержання користі (прибутку) від інновацій (profiting from technological innovation), а К.Е. Свейбі та А. Ріслінг — управління знаннями (managing knowledge).
У вітчизняній науковій літературі представлено кілька підходів до визначення поняття «інтелектуальний капітал». А.Г. Баришева інтелектуальний ресурс трактує як своєрідну сукупність наукового знання, науковців, які є носіями знань і продукують їх своєю працею, та документальних об'єктів привласнення результатів наукової праці (об'єкти інтелектуальної та промислової власності) [1]. А.Г. Мовсесян ототожнює інтелектуальний ресурс з людьми, які займаються творчим трудом. Також беруться до уваги об'єкти права інтелектуальної власності [9]. Ю.В. Гава відносить інтелектуальний капітал до особистого ресурсу як інтелектуальний матеріал, який формалізований, зафіксований і використовується для виробництва більш цінного майна [2]. Л.В. Городянська вважає, що сутність інтелектуального капіталу проявляється у сукупності дії його складових, до яких відносяться інтелектуальна власність, людський капітал, інтелектуальний структурний капітал та інтелектуальний споживчий капітал [3, 128].
О.В. Малишко зауважує, що термін «інтелектуальний капітал» використовується «для охоплення усіх невідчутних або нефізичних активів і ресурсів організації, які звичайно не мають оцінки у її балансовому звіті (крім об'єктів інтелектуальної власності), тобто її процесів, інноваційної здатності, неявного знання її членів, а також мережі контактів останніх» [6, 164].
Г.О. Швиданенко та Н.В. Шевчук зазначають: «Інтелектуальний капітал являє собою «колективний мозок», який акумулює наукові і практичні знання працівників, інтелектуальну власність і набутий досвід, спілкування й організаційну структуру, інформаційні мережі та імідж фірми» [12, 360]. Ці ж дослідники наводять і інше тлумачення: «Інтелектуальний капітал — це економічні відносини з приводу відтворення і відчудження результатів інтелектуальної (креативної) діяльності між носіями інтелектуальних здібностей, які набувають форми інтелектуальної власності, та її потенційними споживачами» [12, 375].
Ґрунтовні дослідження щодо пошуку сутності поняття «інтелектуальний капітал» в сучасних умовах провів український вчений О. Кендюхов, який зробив висновок, що інтелектуальний капітал — це здатність створювати нову вартість інтелектуальних ресурсів підприємства, які представлені людськими і машинними інтелектами, а також інтелектуальними продуктами, створеними ним самостійно або залученими зі сторони як засоби створення нової вартості [5]. Відомі тлумачення інтелектуального капіталу як особливого наслідку створення інновацій людським капіталом чи інтелектуальною силою, який можна описати та ідентифікувати [4, 198].
За визначенням В. Іноземцева, інтелектуальний капітал — це інформація і знання, які є чинниками, специфічними за своєю природою і формами участі у виробництві, і в процесі функціонування підприємств перетворюються в інтелектуальний капітал [4]. Б. Мільнер зазначає: «Під інтелектуальним капіталом розуміють сукупність інтелектуальних активів, до яких можуть бути віднесені: 1) ринкові активи; 2) інтелектуальна власність як актив (патент, авторські права, торгові марки товарів та послуг, ноу-хау тощо); 3) людські активи (сукупність колективних знань співробітників підприємства, їхніх творчих здібностей, лідерські якості тощо); 4) інфраструктури активи (технології, методи і процеси, які роблять можливою роботу підприємства)» [7].
Інтелектуальний капітал (від лат. Intellectualis capitalis — розумовий, головний або головні пізнання) — це один із різновидів капіталу, що має відповідні ознаки і одночасно відтворює характерні лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості. Він має надзвичайно складну сутність і багатовекторність, що визначається механізмом його функціонування.
Зазвичай розрізняють три складових інтелектуального капіталу: людський капітал, структурний капітал і клієнтський (ринковий, споживчий) капітал. Головне призначення людського капіталу — створення і розповсюдження інновацій.
В умовах постіндустріального суспільства менеджмент компаній все активніше шукає шляхи підвищення вартості інтелектуального потенціалу та інтелектуального капіталу, збільшення продуктивності розумової праці. Це і не дивно, адже так звана «пошукова активність персоналу» є головним джерелом успішного функціонування компаній. Організація на рівні компанії раціонального управління інтелектуальним капіталом набуває особливої актуальності ще й тому, що перехід на рейки постіндустріальної економіки супроводжується стрімкою зміною структури і показників результативності виробництва (у розвинутих країнах внесок знаннєвих галузей у формування валового внутрішнього продукту перевищує 40%, в Росії — 12%, в Україні — 9%), трансформацією управлінських мереж, ускладненням інформаційних потоків. У цьому зв'язку Б. Мільнер наводить цікаві дані: «за останні 20 років обсяги продажів у наукомісткому секторі розвинутих країн світу зростали у 1,7 разів швидше, аніж в обробній промисловості... Нечувано зросла швидкість матеріалізації та впровадження знань. Так, час між винаходом та його застосуванням складав для: фотографії — 100 років, парової машини — 80, телефону — 50, літака — 20, радара — 15, атомної бомби — 6, лазера — 2, факса — 3 місяці» [8, 133]. Отже, часу на «роздуми» не залишається, високотехнологічні компанії в умовах постіндустріального суспільства змушені будувати таку структуру управління, яка здатна у найкоротші строки оцінити перспективність нового знання як об'єкта інтелектуального капіталу й ухвалити принципове рішення про доцільність інвестування.
Розуміння сутності і значимості інтелектуального капіталу призвело до швидкого розвитку ринку об'єктів інтелектуальної власності (які у випадку комерціалізації можуть брати участь у формуванні інтелектуального капіталу компанії). Сьогодні вважається, що ринок об'єктів інтелектуальної власності є найбільш масштабним і дорогим ринком порівняно з ринком товарів, нерухомості, фінансів. Саме з інтелектуальною власністю пов'язані інновації у будь-які види діяльності, що прямо впливають на прогрес і розвиток суспільства.
Розвиток корпоративних відносин у зв'язку з формуванням та використанням інтелектуального капіталу об'єктивно призвів до пошуку моделей ефективного управління таким капіталом на рівні компаній, включаючи й управління його вартістю.
Управління вартістю інтелектуального капіталу здійснюється з урахуванням параметрів стратегії та цілей такого управління, затвердженого вищими органами управління. Акціонери або менеджмент можуть коригувати ці параметри, виходячи із змін умов господарювання (зміни законодавства, несподіване коливання ринкової кон'юнктури, масоване іноземне інвестування тощо). На основі стратегії управління інтелектуальним капіталом здійснюються: виробництво «інтелектуальних продуктів» (продуктів, в основі вартості яких лежить «перенесення вартості інтелектуального капіталу»); акумуляція та використання фінансових ресурсів у розвиток інтелектуального капіталу; тактичне планування окремих заходів управління інтелектуальним капіталом; аудит і оцінка ефективності використання інтелектуального капіталу. У випадку, якщо інтелектуальні продукти продані за плановими цінами, уможливлюється отримання належного доходу і подальше фінансування інтелектуального циклу, зокрема, в частині збільшення вартості інтелектуальних ресурсів (насамперед людських). У випадку позитивних результатів господарювання з виробництва та реалізації «інтелектуальних продуктів», а також якщо розвиток компанії відповідає задекларованим критеріям збільшення вартості інтелектуального капіталу, відбувається збільшення гудвілу, що уможливлює раціональне відтворення інтелектуального капіталу.
Цілком зрозуміло, що перехід людства до постіндустріального суспільства, основою якого стане економіка знань, висуває нові вимоги до проектування бізнес-процесів і формування відповідних структур управління. Трансформація завдань управління вартістю інтелектуального капіталу, що відбувається в основному під впливом зовнішнього середовища, закономірно викликає і трансформацію структур такого управління.
Формування і реалізація інтелектуального капіталу українських компаній неможливі без рівноправного входження України у європейське і світове співтовариства охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, без розвитку механізмів ринку інтелектуальної власності. Важливими напрямками удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності є створення економіко-правового механізму інтеграції освіти, науки і виробництва, а також посилення державної підтримки інноваційних структур, які використовують результати раціоналізаторської та винахідницької діяльності. Зокрема, витрати інвестора на правовий захист результатів раціоналізаторської та винахідницької діяльності мають бути гарантовано компенсовані за умови ефективного використання цих результатів в інтересах національної економіки.
В умовах постіндустріальної економіки основним джерелом зростання вартості компаній є зростання вартості інтелектуального капіталу, який формується на основі комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності та інших нематеріальних активів. Світова практика засвідчує, що вже зараз до 35% вартості капіталу передових компаній припадає на частку інтелектуальної власності (у невиробничій сфері цей показник досягає 47%). Розуміння сутності і значимості інтелектуального капіталу призвело до швидкого розвитку ринку об'єктів інтелектуальної власності (які у випадку комерціалізації можуть брати участь у формуванні інтелектуального капіталу компанії). Сьогодні вважається, що ринок об'єктів інтелектуальної власності є найбільш масштабним і дорогим ринком порівняно з ринком товарів, нерухомості, фінансів. Саме з інтелектуальною власністю пов'язані інновації у будь-які види діяльності, що безпосередньо впливають на прогрес і розвиток суспільства.
Розвиток корпоративних відносин у зв'язку з формуванням і використанням інтелектуального капіталу об'єктивно призвів до пошуку моделей ефективного управління таким капіталом на рівні компаній. На порозі ХХІ ст. розвиток філософії корпоративного управління вступив у якісно новий етап, коли спостерігається поступовий, але впевнений перехід від «раціональності менеджменту» до системи вартісного управління на основі сучасних підходів управління інтелектуальними ресурсами (знаннями), з використанням інформаційних технологій і комп'ютерних систем. В умовах постіндустріального суспільства менеджмент компаній все активніше шукає шляхи підвищення значимості інтелектуального потенціалу, збільшення продуктивності розумової праці. Одночасно відбувається стрімка зміна структур і показників результативності виробництва, трансформацієї управлінських мереж, ускладнення інформаційних потоків. Структури управління високотехнологічних компаній в умовах постіндустріального суспільства змушені бути гнучкими і здатними у найкоротші строки оцінити перспективність нового знання як об'єкта інтелектуального капіталу й ухвалити принципове рішення про доцільність інвестування. В дослідженні розроблено і описану узагальнену схему управління інтелектуальним капіталом на рівні компанії в умовах постіндустріальної економіки.
На жаль, в Україні немає прикладів створення ефективної системи управління інтелектуальним капіталом компанії, що викликано причинами як макро-, так і мікрорівня. На багатьох підприємствах навіть не ведеться обліку інноваційних витрат (такі витрати списуються як поточні), що на практиці дозволяє отримувати економію завдяки відмові від багатьох облікових процедур.
У процесі формування та реалізації стратегії максимізації вартості інтелектуального капіталу необхідно враховувати, що загальна вартість інтелектуального капіталу залежить від вартості окремих його елементів не арифметично. Така стратегія має враховувати необхідність простого та розширеного відтворення інтелектуального капіталу. Також значущою для вартісного управління в контексті максимізації вартості компаній постає проблема побудови системи комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності. Для прямих і портфельних інвесторів в нових умовах найважливішим критерієм джерела вартості стає здатність компанії генерувати грошові потоки за рахунок раціонального використання інтелектуального капіталу (представленого в традиційних звітах нематеріальними активами). Постійне зростання вартості інтелектуального капіталу компанії дозволяє одержати доступ до зовнішніх джерел фінансування.
Висновки. Динаміка і темпи переходу економіки в постіндустріальну епоху значною мірою залежатимуть від ефективності використання результатів творчої діяльності людини. Тому однією з головних проблем, яка потребує постійної уваги з боку менеджменту компаній, є створення дієвої системи продукування, захисту, відтворення і використання інтелектуального потенціалу. В сучасних умовах побудова раціональних систем управління інтелектуальним капіталом стає основою підтримки високої конкурентоспроможності. Інтелектуальний капітал стає основним чинником максимізації вартості компанії.
Перспективи подальших розвідок. У майбутньому мають бути розроблені методичні підходи до визначення справедливої вартості інтелектуального капіталу для різних видів економічної діяльності.

Література
1. Барышева Г.А. Инновационный фактор и интеллектуальный ресурс в динамизации экономики России. — Томск, 2001. — 310 с.
2. Гава Ю.В. Інтелектуальний капітал — шлях до економічного зростання України // Актуальні проблеми економіки.— 2006.— №4. — С. 129—134.
3. Городянська Л.В. Управління інтелектуальним капіталом і забезпечення підприємств інтелектуальними ресурсами // Актуальні проблеми економіки.— 2008.— №1. — С. 127—132.
4. Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества. — М., 1998. — 520 с.
5. Кендюхов О. Геологія інтелектуального капіталу // Економіка України.— 2003.— №4. — С. 80-87.
6. Малишко О.В. Про європейський формат системи показників вимірювання цінності інтелектуального капіталу регіонального наукового центру // Актуальні проблеми економіки.- 2008.-№11. - С. 162-173.
7. Мильнер Б. Управление знаниями. - М.: Инфра-М, 2003. - 412 с.
8. Мильнер Б. Управление интеллектуальными ресурсами // Вопросы экономики.- 2008.-№7. - С. 129-141.
9. Мовсесян А.Г. Интеллектуальный ресурс и инновации // Экономика ХХІ века.- 2000.-№12. - С. 3-15.
10. Тарнавська Н. Новітні прояви конкуренції в суспільстві, яке базується на знаннях // Економіка України.- 2008.- №2. - С. 4-16.
11. Уолш К. Ключевые показатели менеджмента. Как анализировать, сравнивать, контролировать данные, определяющие стоимость компании / Пер. с англ. - М.: Дело, 2000. - 312 с.
12. Швиданенко Г.О., Шевчук Н.В. Управління капіталом підприємства. - К.: КНЕУ, 2007. - 440 с.
13. Sakaya T. The Knowledge Value Revolution, or a History of the Future // Kodansha America.-1991.- N5.
14. Sveiby K.E., Risling A. The Know-How Company. - Malmo: Liber, 1986.
15. Profiting from Technological Innovation: Implication for Integration, Collaboration, Licensing and Public Policy // Research Policy.- 1986.- N15. - Р. 285-305.

Мамонтова Н. А.: Актуальні Проблеми Економіки 2009 р., № 12(102), с. 13-18

Похожие статьи:

Больше научных статей можно найти на главной странице научной периодики Firearticles.com