Фильтры для воды - продажа, обслуживание, замена картриджей
У статті з теоретичних позицій аналізуються процеси та проблеми формування інформаційного суспільства, інформаційного ринку в глобалізаційному вимірі, також розглядається ситуація з формуванням економіки знань (К-суспільства) в Україні.
Ключові слова: інформаційне суспільство, інформаційний ринок, К-суспільство, інформаційно-інноваційна сфера.

Постановка проблеми. Стрімкий розвиток індустрії інформації - феномену, що пронизує всі сфери та різновиди людської діяльності, формує інформаційний ринок, вплив на національні господарства якого неможливо переоцінити. На сьогодні це цивілізаційний чинник, суспільна роль і вага якого постійно посилюється. Світова практика свідчить, що якісні зрушення в розвитку продуктивних сил сучасного суспільства можуть найбільш успішно реалізовуватися, головним чином, за умови формування та розвитку інформаційного ринку продуктів і послуг (інформаційного ринку).
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Піднята в статті проблематика започаткована півстоліття тому (наукові розробки В. Глушкова [4]). Однак більш-менш активне дослідження проблеми формування інформаційного суспільства, інформаційного ринку, економіки знань отримали в останнє десятиліття. Насамперед це праці таких дослідників, як А.С. Гальчинський [3], М.М. Єрмошенко [5], М.З. Згуровський [6; 7], М. Кастельс [13], О.І. Неклесса [9; 10], П.Р. Сміт [11], О.Ю. Чубукова [12] та інші. Саме дослідження цих авторів сформували наукові підходи до теоретичного розв'язання комплексної проблеми, яка має не лише світоглядне значення, але й (і це головне) планетарне практичне застосування.
Мета дослідження. З'ясувати значення формування інформаційного суспільства як світоглядного та ринкового явища, звернувшись передусім до тих процесів, які зазвичай вважаються його рушійними механізмами, а саме: революції інформаційних технологій і глобалізації. Проаналізувати ситуацію з формування інформаційного ринку в національному господарстві України з урахуванням впливу глобалізаційних процесів.
Основні результати дослідження. Так склалося, що ще за радянських часів в Україні проблеми інформатизації суспільства, єдиного народногосподарського комплексу досліджувала група талановитих науковців на чолі з В. Глушковим [4]. Органічне поєднання теоретиків-концептуалістів і фахівців прикладного штибу зумовило революційні узагальнення та висновки і в цивілізаційному вимірі найбільш стратегічно перспективні результати досліджень. Нині можна визнати, що інститут В. Глушкова наблизив суспільне розуміння неминучості появи нового цивілізаційного феномену - так званого цивілізаційного способу виробництва, або цивілізаційної формації [4]. М.М. Єрмошенко вважає, що дослідження в галузі інформаційної економіки почались більше 30 років тому. Слід підкреслити, зауважує автор, що «інформаційна економіка має справу саме з асиметричною інформацією і більше того - базується на ній» [5].
Після розпаду СРСР цей стратегічно важливий напрямок наукових досліджень в Україні фактично був втрачений. Проте інформаційний ринок активно формується у Японії, США, Західній Європі, Ізраїлі, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (Гонконг, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Малайзія). Україна ж виступає в ролі не продуцента, а споживача (при цьому вторинно-похідних) інформаційних продуктів і послуг. Це - небезпечний стан, тому що за умов довготермінової пролонгації зазначеної тенденції неможливо виграти глобалізаційні «перегони на виживання».
Саме тому в новій технологічній епосі, яку активно й успішно освоюють окремі країни та регіони, інформація стає визначальним чинником, стратегічним рушієм конкурентоспроможності. Фактично з перших років ХХІ ст. планета стає все більш охопленою телекомунікаційно-комп'ютерною мережею та системою Інтернет. (InterNet є універсальним й максимально демократичним комунікаційним простором, у якому поліфонічно співіснують різні цінності й інтереси, завдяки чому кількість учасників, що користуються ним, подвоюється щороку.) Таким чином, жодна країна поза створенням й ефективним застосуванням сучасного інформаційного ринку не в змозі будувати й реалізовувати економічну стратегію розвитку на випередження. Як стверджують фахівці, інформаційне реагування нині важливіше, ніж зниження цін [11]. За іншої ситуації гарантоване безнадійне відставання, фіксація держави у «в'язкому болоті» глобальної периферії.
Науковці незалежної України поки що не зайнялися комплексною розробкою потужної теоретичної бази формування інформаційного ринку на теренах нашої країни. Важливим кроком у цьому напрямку можна вважати докторську дисертацію О.Ю. Чубукової [12]. Поняття «ринок інформаційних продуктів та послуг» («інформаційний ринок») є новим і, на жаль, не всі його розуміють та правильно сприймають. Організаційно-кадрове забезпечення функціонування інформаційного ринку передбачає, зокрема, спеціальну підготовку фахівців. Адже в основі виконуваних функцій лежать математичні розрахунки, розробка та застосування складних комп'ютерних моделей, обґрунтування впливу сучасних маркетингових стратегій у сфері інформаційного бізнесу, вибір найбільш оптимальних сценаріїв і шляхів фінансово-економічних маневрів тощо. Кількість спеціалістів, які б вважалися фахівцями в даній сфері, хоча й зростає, але ще досить обмежене.
І це попри те, що рівень розвитку інформаційно-інноваційної сфери (наукоємних знань, інноваційних технологій, наукомісткого виробництва тощо) все більше окреслює межу між багатими та бідними країнами. Країни, які упускають можливість або нездатні продукувати й ефективно застосовувати найсучасніші знання та інформаційні технології, приречені на постійне та стабільне технологічне й економічне відставання [8]. У новій технологічній епосі своєчасне поінформування, а не вартісні показники, стає критерієм і критичним мірилом потенційної дієздатності економічної системи.
Глобалізований світ - це арена жорсткої конкуренції і все більш нерівномірного доступу до цивілізаційних шансів та розподілу життєвих благ. Необхідно визнати, що в ХХІ ст. міждержавна спільнота зіткнулася зовні з більш м'якою (аніж в ХІХ - на початку ХХ століть), але реально експлуататорською за своєю суттю, формою неоколонізації. Тобто сьогодні технічно слабко озброєні й технологічно незабезпечені країни стикаються з таким явищем, яке умовно можна назвати «інформаційно-інноваційним імперіалізмом» [8, 69]. Попри ідеологічного навантаження, дане явище заслуговує саме на таку оцінку у зв'язку «зі зростанням нерівності та соціальної маргіналізації у безпрецедентному планетарному масштабі» [13].
Сучасна інформаційна епоха зумовлює формування у ринково розвинутих країнах нового типу соціально-економічної організації. Виробничий потенціал і продуктивні сили цих країн активно підживлюються новими інформаційними, комунікаційними та інноваційними технологіями, що перманентно оновлюються. Однак, все це об'єктивно потребує адекватного організаційного середовища. Країни, неспроможні органічно поєднати ці два чинники цивілізаційного розвитку (інформаційні новації та високе організаційно-управлінське забезпечення їхнього прикладного ефекту), приречені на соціально-економічне відставання кумулятивного характеру. У цьому сенсі хвилює та очевидність, що Україна до цього часу «ще не визначилася з політикою і стратегією власного розвитку. За таких умов найкращі реформи економіки, науки, освіти, інноваційної сфери не дадуть бажаних наслідків» [6].
Отже, для нашої країни вкрай важливо покінчити з надмірною політизацією суспільних відносин, перманентною боротьбою за владу. Необхідно якнайшвидше залучати талановитих співвітчизників до вирішення проблем, пов'язаних з включенням країни до технологічної системи інформаційної епохи. Для цього, безумовно, необхідно якщо не розвивати виробництва, то хоча б застосовувати високотехнологічне обладнання, використовувати передові інформаційні й комунікаційні здобутки в національному господарстві.
Глобалізація та інноваційна інформатизація не відміняють існування національної держави, але водночас радикально змінюють її цивілізаційні перспективи. Можливість одночасного включення і виключення за межі глобальної економіки не лише людей та певних видів діяльності, але й територій і держав, великою мірою зумовлюється тим, наскільки в сучасну епоху все більш системно глобалізуються знання і творчість, висококваліфікована праця та інноваційна підприємливість, а також інші процеси, породжені інформаційною епохою.
У сучасних умовах та чи інша форма державності все більшою мірою має базуватися на глобалізаційних максимах і принципах. Тут важливі не лише закони економіки, але й глобальні потоки капіталу та інформації. Історичну перспективу вижити мають насамперед ті держави, що активно взаємодіють з наднаціональними інститутами (здатними наділяти політико-економічні дії планетарним значенням), жертвуючи при цьому певною мірою свого суверенітету. О.І. Неклесса [9] формулює такий прогноз: «Колишня соціальна гравітація, що поєднувала елітні угруповання на планети під назвою «національна держава», втрачає колишню ефективність, породжуючи своєрідні «групи астероїдів», транснаціональні не тільки за простором дії, але також і за своїм складом і цілепокладанням» [10]. Однак, як би не складалося в майбутньому, але в сьогоднішньому вимірі можуть вижити ті національні державні утворення, які спрямовані на тісну співпрацю з іншими державами та наддержавними утвореннями в межах загальної системи взаємодій і прийняття рішень. Задля цього фактично вже склалася інформаційно-технологічна інфраструктура, яка створює реальні передумови функціонування економіки (передусім фінансових систем) як планетарної єдності.
Включення до всеохоплюючої системи міжсвітових (планетарних) стосунків і зв'язків не залежить від суб'єктивного бажання тієї чи іншої держави. Насправді діє так звана «вибіркова» глобалізація, тобто об'єктивні процеси одночасного включення чи виключення людей, певних видів діяльності, територій, що за своєю сутністю демонструють планетарну психологію, здатність адекватно відповідати глобальним запитам, націленість функціонувати в глобальній системі координат, демонструють інформаційно-комунікаційну озброєність найвищого рівня, в основі якої знаходиться інформаційний ринок, тобто перманентне відтворення інформаційно-інноваційних продуктів і послуг. Саме такою є домінуюча аура інформаційної епохи.
Інформаційний ринок найбільш адекватно демонструє сучасний рівень оснащення продуктивних сил і завдяки цьому досить ефективно працює на реалізацію об'єктивної потреби - утвердження суспільства, заснованого на знаннях та інноваційних технологіях, тобто К-суспільства. Поняття «К-суспільство» стає все більш широковживаним у сучасній науковій літературі [6, 27]. Невід'ємними компонентами такого суспільства стали постійно оновлювані міждисциплінарні знання, які здатні генерувати найсучасніші технології, інформаційно-інноваційні здобутки, ефективний захист довкілля, забезпечувати еколого-техногенну безпеку, відтворення високоякісного людського капіталу (трудового потенціалу з елементами творчості, підприємництва та підприємливості) тощо. Лише на цій основі і на таких засадах стає можливим інтегральний вектор глобального розвитку, що органічно вписуватиметься в ци-вілізаційні виміри інформаційно-інноваційного суспільства.
Найвищий індекс розвитку К-суспільства мають Швеція, Данія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія, Японія, Німеччина, Австрія. Усі ці країни мають обмежені природні ресурси і відносно невеликі власні ринки (за виключенням Японії та Німеччини). Тобто такі найважливіші показники конкурентоспроможності індустріальної економіки, як володіння значними природними ресурсами і великим власними ринками, за умови, що суспільство базує свій подальший розвиток на знаннях і новітніх інформаційно-інноваційних технологіях, втрачають свою пріоритетність. Водночас заможність країни, що вимірюється обсягами ВВП на душу населення, без сумніву, позитивно корелює з її здатністю розвивати в себе К-суспільство. Хоча зазначений взаємозв'язок виявився не настільки однозначним, як очікувалося. Так, за індексом К-суспільства країни Великої вісімки розташувалися з першої по третю десятку рейтингової таблиці і жодна з них не входить до п'ятірки кращих країн світу за цим показником [6, 31].
Важливо зауважити, що в рейтингу ООН за станом формування К-суспільства Україна посідає 40 місце серед 195 країн світу [6, 41]. Потрібно визнати, що це залишковий потенціал з минулих (радянських) часів. За роки незалежності Україна стабільно втрачає наукові здобутки. Тому сьогодні наша країна далека від завершення побудови першої фази К-суспільства. На даний час в економіці країни відсутня розвинута інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура, спостерігається значна невідповідність інформаційного середовища країни базовим міжнародним індикаторам, практично відсутня дієва інноваційна політика держави, на стадії становлення знаходяться відповідні організаційно-управлінські механізми.
Для завершення першої фази інформаційно-технологічного формування К-суспільства важливо стимулювати таку стратегію державотворення (економічну політику та відповідні організаційні та управлінсько-регуляторні дії), яка була б максимально привабливою і затребуваною з боку світового співтовариства. Держава має мобілізувати всі гілки влади й політичні інститути навколо практичного досягнення мети - забезпечення високої якості та безпеки життя усіх громадян. Це по-перше. По-друге, важливо з цією метою консолідувати зовнішні інвестиції та внутрішні фінансові ресурси (в тому числі національний приватний капітал). Варто, очевидно, цілком погодитися із позицією М.З. Згуровського в тому, що «зберегти незалежність та уникнути економічного колапсу країна зможе лише шляхом невідкладного переходу до політики пріоритетного науково-технологічного розвитку» [6, 41]. При цьому визначальним елементом такої політики, безумовно, має стати чітка стратегія типу «як діяти» та «як співіснувати», розвиток економіки знань та інформаційного суспільства.
На жаль, ці проблеми перебувають в Україні на початковій стадії розв'язання. Формування інформаційної економіки, визначення інформації стратегічним ресурсом, а результатів її оброблення та уречевлення - матеріальною основою розвитку продуктивних сил - ще попереду. Для практичної реалізації даної стратегічної мети держава має поставити перед виконавчою владою (а остання - успішно виконати) такі завдання: по-перше, провести системний аналіз концепцій і програм інформатизації національного господарства й сус-
пільства в цілому; по-друге, систематизувати наявні теоретичні (наукові) здобутки, практична реалізація яких реально сприятиме формуванню виробничих відносин, що будуватимуться на інформаційно-інноваційних технологіях; по-третє, запустити в дію механізми (інформаційний маркетинг, інформаційний моніторинг ціноутворення та цінової політики, Інтернет-інструментарій для аналітико-синтетичного моделювання тощо), що дисциплінують «інформаційну турбулентність» і, таким чином, забезпечуватимуть сталий розвиток ринку інформаційних продуктів і послуг. При сталому сприянні останнього природні ресурси, застосовувані засоби виробництва, людський і фінансовий капітали набувають статусу стратегічного чинника соціально-економічного відтворення.
Переорієнтація стратегічного потенціалу інформаційного ринку з вузько-технічної, побутової спрямованості на інноваційну, інфраструктурну, еколого-безпекову та соціолюдську сфери (зокрема, економіку знань) є важливою ознакою цивілізаційного прогресу, найважливішим чинником утвердження країни у світовому глобальному співтоваристві. Зрозуміло, що в даному контексті не йдеться про Україну, для якої проконстатовані критерії мають стати стратегічною метою. Для того, щоб задати саме такий курс для національного господарства, для побудови саме такої економічної стратегії розвитку України необхідно відповісти, щонайменше, на три запитання:
1. Що необхідно зробити в суспільстві, щоб забезпечити такий його стан, який з часом може бути визначений як мінімально адекватний зазначеній вище перебудові (перезавантаженню) в напрямку становлення інформаційного суспільства?
2. Які фінанси для цього потрібні, тобто скільки це коштуватиме?
3. Чи може країна, що знаходиться в перманентному стані виборчих кампаній, а її державницько-політична еліта постійно бере участь у «боях без правил», розраховувати на формування та беззаперечне виконання такого курсу розвитку суспільства?
Очевидно, відповідь необхідно починати з останнього запитання, тому що лише з нормалізацією політичної ситуації в країні можливо і доцільно переходити до відповіді на перші два питання. Аномальна політико-економічної ситуація в країні є найбільшою загрозою для національної безпеки. Після політичної стабілізації у вищих ешелонах нормалізується функціонування законодавчої та виконавчої гілок влади, стане зрозумілою потреба й важливість переборення кризи напрацювання національної ідеології та стратегії інноваційного розвитку на базі активного й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій. Зараз, як ніколи, стає важливим формування правильного бачення місця і роли України в глобалізованому світі.
Без цього не прийде розуміння важливості комплексного й ефективного застосування заходів для практичного розв'язання цивілізаційної стратегії, пов'язаної з набуттям ознак реального переходу України до інформаційного суспільства. У цьому сенсі дуже важливо сконцентрувати зусилля насамперед перспективної молоді, талановитих науковців для практичного вирішення цього стратегічно важливого завдання. Задля цього необхідно призупинити їхній відтік у пошуках кращої долі в далекі краї. Незалежні експерти дають хоча
й наближені розрахунки економічних втрат від експорту «мізків» і руйнування налагодженої в радянські часи системи науки, але й ці цифри вражають. Щонайменше, річні втрати для національної економіки лише в цьому сегменті приблизно становлять 13 млрд. дол. США. Якщо дану цифру помножити, виходячи з останніх 10 років (коли процеси витоку трудових ресурсів й перспективних науковців за межі країни були вельми інтенсивними), то втрати будуть становити 130 млрд. дол. США, що практично дорівнює річному ВВП України за минулий рік. Отже, вкрай важливо створити для освіти і науки (насамперед, політехнічної) такі соціально-економічні стимули й умови, за яких вітчизняний трудовий (і особливо науковий) ресурс перестав би бути донором інтелектуального потенціалу для розвинутих країн далекого зарубіжжя.
Звичайно, подібна ситуація не виникла б, якби виконавча влада країни на всіх рівнях практично реалізувала низку заходів, передбачених Верховною Радою України, яка 13.07.1999 схвалила «Концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України» [2], а тодішній Глава держави видав указ від 31.07.2000 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет» [1]. У першому розділі даного документа зазначається: «Встановити, що забезпечення широкого доступу до Мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики» [1]. Проте, на превеликий жаль, усе закінчилося повним ігноруванням цих принципово важливих документів.
Висновки. Ситуацію можна кардинально змінити на краще лише за однієї умови - за кожним державним рішенням повинні стояти конкретні виконавці, наділені відповідними повноваженнями і водночас невідворотною юридичною відповідальністю.

Література
1. Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні: Указ Президента України від 31.07.2000 №928/2000
2. Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України: Постанова Верховної Рада України від 13.07.1999 №916-XIV
3. Гальчинський А.С., Льовочкін С.В., Семиноженко В.П. Економіка знань: виклики глобалізації та Україна. - К.: НІСД, 2004. - 262 с.
4. Глушков В.М. Кибернетика, вычислительная техника, информатика. - К.: Наука, 1990. - 342 с.
5. Єрмошенко М.М. Нова парадигма економічної науки в контексті розвитку в умовах України інформаційної економіки // Актуальні проблеми економіки.- 2009.- №1. - C. 14-20.
6. Згуровський М.З. Сталий розвиток у глобальному і регіональному вимірах: Аналіз за даними 2005 року. - К.: НТУУ «КПІ», 2006. - 84 с.
7. Згуровський М.З. Сталий розвиток у глобальному і регіональному вимірах. - К.: НІСД, 2004. - 262 с.
8. Марчук Є. Україна: нова парадигма поступу. Аналітичне дослідження. - К.: Аваллон, 2001. - 215 с.
9. Неклесса А.И. Эпилог истории, или Пакс Экономикана // Новый мир.- 1999.- №9. - С. 21-24.
10. Неклесса О. Реконфігурація сучасного світу. - К.: НІСД, 2004. - 232 с.
11. Смит П.Р. Маркетинговые коммуникации. Комплесный поход. - К.: Знание-Пресс, 2003. - 796 с.
12. Чубукова О.Ю. Організаційно-економічний механізм формування та регулювання ринку інформаційних продуктів та послуг України: Автореф. дис... д-ра екон. наук. - К., 2002. - 34 с.
13. Castells M. The Information Age: Economy, Society, and Culture. - Oxford: Blacwell, 1998. - Vol. III. - Р. 11-12.

Марко Є. І.: Актуальні Проблеми Економіки 2009 р., № 12(102), с. 19-25

Похожие статьи:

Больше научных статей можно найти на главной странице научной периодики Firearticles.com