Фильтры для воды - продажа, обслуживание, замена картриджей
Ключові слова: безробіття, сучасне суспільство

Метою даної статті є проведення наукового дослідження безробіття та зайнятості, їх співіснування в одному суспільно-політичному просторі. Задля досягнення поставленої мети шляхом аналізу діючого законодавства та наукової думки слід визначитись з розмежуванням офіційного й неофіційного статусів безробітних, з'ясувати підтримку держави даної категорії населення, дослідити існуючі методи визначення чисельності безробітних.
Актуальність даної теми обумовлюється неконтрольованим розповсюдженим даного явища в суспільному житті та політичному просторі. Безробіття - одна з найгостріших проблем, які досягли критичної точки на фоні фінансово-економічної кризи. Новизна піднятого питання підтверджується відсутністю подібних наукових досліджень за обраним напрямком. У роботі використані наукові здобутки таких вчених, як: Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, Є.М. Воробйов, В.І. Прокопенко, В.І. Щербина.
Згідно ст.2 Закону України «Про зайнятість населення», «безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу» [1]. В ст.2 цього ж Закону встановлено, що не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);
б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;
в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;
г) які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встановленого законом пенсійного віку [1].
Вважаємо, що безробітними можна вважати не тільки працездатних громадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи, як зазначено в законодавстві. Людей, які підпадають під дану категорію можна характеризувати як таких, що мають офіційний статус безробітних. На наш погляд, доцільним є включення до незайнятого населення і тих безробітних людей, які не зареєстровані державною службою зайнятості. Безробітними також можуть бути не тільки громадяни України, але й особи без громадянства та іноземні громадяни, які проживають на території України. Складність такої ситуації полягає лише в тому, що їх кількість дуже складно визначити, але виключати взагалі з уваги таких осіб не можна, бо їх число є вагомим.
Число безробітних можна з'ясувати за допомогою такого державного органу, як служба зайнятості, яка реєструє працездатних громадян, що шукають роботу, та займається пошуком підходящої роботи. Але не всі громадяни звертаються до служби зайнятості, тому цей орган відображає офіційний, а не реальний рівень безробіття, можна лише уявити наскільки серйозніші реальні цифри. Існують також випадки, коли люди звертаючись до служби зайнятості мають на меті лише отримання грошової допомоги на час безробіття, а насправді працюють неофіційно, тому статистика, яку відображає даний державний орган не співпадає з реальною картиною. Існує ще один спосіб, що визначає показники безробіття. Його, посилаючись на методи міжнародних організацій, описує Н.Б. Болотіна: «За методологією МОП показник безробіття - це відносний показник, який характеризує ступінь нереалізованого пропонування робочої сили на ринку праці. Він визначається як відношення (у відсотках) чисельності безробітних віком від 15 до 70 років до чисельності економічно активного населення зазначеного віку(зайняті та безробітні у визначенні МОП). Саме такий спосіб застосовується у світовій практиці, оскільки дозволяє з'ясувати реальний стан зайнятості» [2, с.170].
За Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних» № 219 від 14.02.2007 р., «до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час» [3].
Рівень безробіття повинен постійно контролюватися державними органами, бо це, ніби, показник занепаду суспільного та економічного життя населення. «Прогнозний рівень безробіття конкретного регіону визначається як відношення прогнозної чисельності безробітних (станом на 1 число кожного місяця) до середньорічної чисельності працездатного населення у працездатному віці відповідного району, міста, району в місті та області (відповідно до балансу трудових ресурсів за попередній рік), помножене на 100 відсотків. Аналогічно визначається фактичний рівень безробіття. Для розрахунку прогнозного рівня безробіття в територіальних програмах зайнятості передбачається чисельність безробітних на 1 число кожного місяця» [4].
За наказом Міністерства праці та соціальної політики України був визначений Порядок фінансування виплат по частковому безробіттю та надання допомоги по частковому безробіттю № 45 від 07.02.2009 р. «Часткове безробіття - це вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру. Право на допомогу мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, що спричинив часткове безробіття, працювали не менш як 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу» [5].
«Економісти виділяють природне (безробіття як природний продукт економічного розвитку), фрикційне (короткочасні пошуки та очікування роботи) та структурне (незбіг попиту і пропозицій на робочу силу внаслідок змін у структурі споживчого попиту) безробіття. Розрізняють також офіційне безробіття, яке враховує осіб, зареєстрованих державною службою зайнятості, і приховане (реальне) безробіття» [2, с.169]. Є.М. Воробйов та його авторський колектив зазначають наступне: «Нарівні з цими формами безробіття кількість безробітних може збільшуватися внаслідок циклічного спаду виробництва внаслідок дефіциту попиту, що утворює ще одну форму безробіття - циклічне. По мірі подолання спаду циклічне безробіття поступово меншає. У зв'язку з цим використовується термін «повна зайнятість» [6, с.256]. Тому, можна сказати, що визначення зайнятості в даному випадку не можна відокремлювати від такого поняття як безробіття. Безробіття та зайнятість - паралельно існуючі, взаємопов'язані між собою процеси, які не можуть виключати одне одного, навпаки, їх практично не можливо розглядати в повній мірі окремо. Відносини зайнятості мають на меті боротьбу з безробіттям. Безробіття - це сучасна актуальна проблема не тільки для нашої держави, а й для країн, яких не оминула криза, яка вразила всі сфери життя людей. Безробіття, яке стало проблемою практично кожного, зараз включає всю сукупність цих форм в собі. На наш погляд, поняття «повної зайнятості», запропоноване Є. М. Воробйовим, є теоретичним. Безробіття не може бути на нульовому рівні в дійсному, сучасному житті у зв'язку з систематичними спадами в виробництві. Тому «повна зайнятість» - це своєрідна мета, існування якої в ідеалі повинна намагатися досягти наша країна, реалізовуючи свою політику.
Законодавство передбачає виплату безробітним в установленому порядку матеріальної допомоги по безробіттю та безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги. Згідно ст.25 Закону України «Про зайнятість населення», «держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю» [1]. Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Надання матеріальної допомоги - це функція державної служби зайнятості, вона направлена на підтримку громадян в період відсутності роботи.
Існує також Рекомендація Міжнародної організації праці (МОП) «Щодо страхування на випадок безробіття та щодо надання допомоги безробітним» № 44 від 23.06.1934 р., яка визначає, що «у країнах, де є система обов'язкового чи добровільного страхування на випадок безробіття, має бути створено додаткову систему надання допомоги тим особам, які вже вичерпали своє право на одержання допомоги, а в деяких випадках тим особам, які ще не набули права на одержання допомоги; ця система має функціонувати на інших основах, ніж звичайні заходи на допомогу незаможним. Усі системи надання відшкодувань чи допомоги безробітним мають поширюватися не тільки на повністю безробітних осіб, але й на частково безробітних. Період часу, протягом якого, на підставі національного законодавства, повинна виплачуватися допомога, має бути якомога триваліший в межах платоспроможності системи; треба докладати всіх зусиль до того, щоб допомога видавалася протягом усього часу, поки її потребують особи, що звертаються по неї» [7].
Взагалі, з'ясування рівня безробіття - це дуже важлива задача для держави, тому що масив безробітних людей являє собою своєрідний потенціал, з якого в недалекому майбутньому буде формуватися частина зайнятого населення. Існування способів з'ясування кількості безробітних в країні має позитивне значення для складання статистичних даних, якими цікавиться суспільство. Але цифри - це лише формальність, яка є прикриттям для реальної ситуації, що свідчить про неможливість працевлаштування всіх осіб, які мають в цьому гостру потребу. Така проблема не повинна ігноруватись з боку державної влади. Рівень зайнятості населення впливає на здоров'я суспільства в цілому. Необхідні рішучі кроки з боку держави, направлені на припинення росту безробіття. Державна політика передбачає державні гарантії зайнятості в законодавстві, але їх реалізація в реальне життя відбувається без ентузіазму, дуже повільними темпами. Таке негативне явище потребує ретельної уваги та ефективної діяльності з боку державних органів та суспільства в цілому.

Література
1. Закон України «Про зайнятість населення» : від 18.03.1991 р., № 803-12.
2. Болотіна Н. Б. Трудове право України : підручник / Н. Б.Болотіна. - 2-ге вид., стер. -К. : Вікар, 2004. - 725 с.
3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних» : від 14.02.2007 р., № 219.
4. Інструкція «Про порядок фінансування з державного фонду сприяння зайнятості населення витрат, пов'язаних із зупиненням або поетапним вивільненням працівників і наданням підприємствам допомоги в збереженні висококваліфікованих спеціалістів» / затв. наказом Міністерства праці України : від 26.07.1994 р., № 41.
5. Порядок фінансування виплат по частковому безробіттю та надання допомоги по частковому безробіттю : від 07.02.2009 р., № 45.
6. Воробйов Є. М. Економічна теорія : по-сіб. / під заг. ред. Є. М. Воробйова. - Х. - К., 2001. - 704 с.
7. Рекомендація Міжнародної організації праці (МОП) «Щодо страхування на випадок безробіття та щодо надання допомоги безробітним» : рекомендації, Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919-1964 : від 23.06.1934 р., № 44. (Т. I. Міжнародне бюро праці, Женева).

Сіряченко Н. Ю.: Форум права 2010 р., № 4, с. 829-832

Похожие статьи:

Больше научных статей можно найти на главной странице научной периодики Firearticles.com